Зелена сторінка життя

 

Ми живемо, доки ми любимо життя…

Ігор Глаголевський

 

 

 

Я присвячую цей проект тим, хто шукає здоров’я у лікарів, у Господа Бога, у бабки-знахарки тощо і ніяк не може розшукати.

 

Лікар не є джерелом здоров’я – його завдання тільки продати ліки, які нав’язав йому виробник із суто комерційних міркувань. Або зробити операцію, яку за того чи іншого випадку нав’язує йому інструкція з управління «охорони здоров’я», яким керують знову ж таки суто комерційні міркування.

 

Щодо Всевишнього, хочете вірте, хочете ні… але Той вже давно все людям дав. І життя, і здоров’я, і блага (матеріальні і духовні). Залишилося тільки одне – простягнути руку та отримати цей дар. І тут ось і виникає проблема: ми не вміємо отримувати те, що нам дано. Чи ми просто лінимося піти і отримати? А натомість шукаємо виправдання, чому ми не здатні. А виправдання тільки одне: не хочемо. А оскільки соромно небажання усвідомити, починаємо шукати відмовки, чому не реально те або інше. Так, нам зручніше шукати причини – обставини, ніж досягати бажаного всупереч ним.

 

До кого ж звертатися по здоров’я, як не до самого себе? До того „себе”, хто щодня труїться рюмкою водки за кожного сніданку, хто палить по півсотні цигарок на день, хто споживає наркотичні препарати, а може обійтися і без них, якщо не ганятися за якоюсь надуманою крутизною.

 

Що ти робиш після цілого робочого дня за комп’ютером? Приходиш додому і вмикаєш телебачення? Чи вирушаєш на пішу/велосипедну прогулянку до моря (ріки або просто у парк)?

Як проводиш свою відпустку? Не виходячи з пив’ярні, або вирушивши у туристичну подорож?

Чим насичене твоє дозвілля? Переглядом сесій парламенту та лаянням уряду чи наполегливою роботою на власне благо? Палінням цигарок на дивані чи прагненням щось зробити на користь собі та іншим?

Хто є поруч із тобою? Скажи мені, хто твій друг – і я визначу, хто є ти. Чи у повсякденні тебе оточує гурт пиятиків, курців, наркоманів з понурими головами? Чи ти тягнешся, до ініціативних, сповнених творчою позитивною енергією людей, а відтак і сам притягуєш таких?

 

Що позбавлює життя?

 

З початку я зосереджу вашу увагу на двох цікавих фото:

Так виглядають легені некурця. Безперечно, протягом дня ми можемо інколи дихати тютюном іншого курця, димом багаття, вихлопами машин на вулицях міста.  Але наші легені істотньо це не руйнує і вони залишаються у стані, як зображено на світлині. Але переведемо очі нижче і...

Бачимо два прогнилих шмаття мертвої плоті, якими є легені активного курця. М’ясо це вже геть розлеглося і воняє на всю ту клоаку, яку являє собою тіло людини, що палить.

Друже, якщо після цього видовища ти насмілюєшся запалити ще одну цигарку, я із жахом питаю: ЗАВІЩО ТИ ЗНЕНАВИДИВ СЕБЕ?!?

 

Наркотик – це не тільки героїн, маріхуана, анаша... Наркотиком слід вважати все те, без чого ми можемо обійтися, але все ж таки продовжуємо цими речами користуватися. Це неправда – що нема життя без тютюну! Це неправда – що без вина чи/та водки щодня варто повіситися!

 

Був колись час, що мені незрозумілим було свято без алкогольного напою на столі. Відпочиваючи в Ялті, я приймав участь у святкуванні дня народження одного із членів нашої туристичної групи. Жодної пляшки шампанського або водки не було придбано. Але минули роки, і я до цієї пори визнаю, що то була найкраща вечірка, з тих, що довелося відвідати. Анекдоти, гітара, що передавалася по черзі кожному, хто вмів грати, і просто той настрій людей, що зібралися гуртом привітати людину за радісної миті в її житті – все це геть позбавляло потреби йти кудись до крамниці і купляти спиртові напої.

А наприкінці того дня зіпсував настрій мій друг, який подзвонив з Одеси і сповістив п’яним голосом, що намірений лягти під тролейбус, бо не знає що йому далі робити. Повернувшися до Одеси я знайшов його у глибокій п’яній депресії. Кімната в його оселі нагадувала штиль на морі спорожнених пляшок горілки і пива, посеред якого, наче на безлюдному острові, сидів мій друг, розбивав на підлозі ці пляшки.

ЯКЩО ТИ ШУКАЄШ РАДІСТЬ У КОЖНОМУ НАСТУПНОМУ ВИПИТОМУ ГРАМІ СПИРТОВОГО НАПОЮ, БІЛА ГАРЯЧКА ТА ПЕКЛО ПРИЙДУТЬ СКОРІШЕ ВІД РАДОСТІ!

 

 

Що подовжує життя?

 

1.   Посмішка

Посміхніться. Навіть, якщо не відчуваєте для цього настрою. Адже духовний закон життя такий, що, як погано ви не почуваєтеся, у світі є ті, кому гірше за вас. Скажімо, ви прокинулися у поганому настрої, але зважте: ви можете зараз розпочати новий день, уставши на дві ноги, зможете змінити будь-який негаразд своїми руками, своїм розумом. Але існують такі, хто не може цього зробити, бо не має рук або ніг, або диявол позбавив здорового розуму. І саме тому ви щасливіше за таких людей. Замисліться над цим! Не посміхайтеся за обставинами, посміхайтеся ВСУПЕРЕЧ ним, бо ви називаєтеся ЛЮДИНОЮ, а людина, що вона гідна так називатися, ніколи не дозволить, щоб обставини керували нею, бо ЦЕ ЛЮДИНА КЕРУЄ ОБСТАВИНАМИ, адже Той, Хто створив людину від самого початку, поставив людину ВИЩЕ ЗА УСІЛЯКІ ОБСТАВИНИ! Посмішка – ваш ореол позитивного настрою, який захищатиме вас від усілякого смутку.

 

2.   Правильне мислення і правильне сповідання

Дуже важливим є те, що ми думаємо і кажемо про себе. Це набагато важливіше за те, що кажуть про вас інші, адже те, що про себе думаємо ми – СУТЬ ми! Якщо людина каже на себе, що він/вона невдаха, то невдахою вона й стає. Якщо людина погоджується з чиєюсь думкою, що він/вона негідний(-а), неповноцінний (-а) – врешті-решт вона і стає такою. Чому це трапиться?

Ще до нашого появлення на світ нам дається повноцінне життя, міцне здоров’я, успіх в усьому, чим ми прагнемо зайнятися. Але ми цього не цінимо, і за свідомого нашого життя нехтуємо Тим, Хто нам надав усе це.  У нас є слабкість: ми більше віримо своїм фізичним і моральним занепадницькім відчуттям, ніж могли би вірити Йому. І за це приходить покарання – у вигляді морального катування усілякими негативними думками про себе (я – невдаха, у таких, як я, нічого не вийде тощо), у вигляді таких звичок, як пияцтво, паління, споживання наркотиків і все це повільно, але надійно винищує людство.

Рятують і подовжують життя такі сповідання:

«Я є успішний!»

«Я можу припинити паління!»

«Я не закінчений алкоголік! Я можу облишити пияцтво!»

«Я не дозволю дияволу робити мене наркоманом! Я можу жити без наркотиків!»

Неправильні думки народжують відчуття неповноцінності. Чуття неповноцінності чинить смуток. Смуток призводить до неправильних, шкідливих дій і вже сам собою є серйозною завадою тривалому і плідному життю. СПОВНЕНЕ РАДІСТЮ ЖИТТЯ НЕ Є СУМІСНИМ ІЗ ЗАНЕПАДНИЦЬКИМ НАСТРОЄМ.

«Споконвіку було слово» -- нагадує нам Писання. А це значить, що всі реалії нашого життя, як позитивні, так і негативні, починаються від наших слів. Тому навчимося проголошувати правильні слова на своє життя. Якщо ваша доля – тривале і сповнене радістю життя, у вашій свідомості немає місця словам із негативною сутністю. Це неправильні слова, вже сьогодні викресліть їх зі свого лексикону. За будь-яких обставин КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ казати такі речі:

«Мені погано/зле/кепсько»

«Я хворію» або «_______ хворіє» (на місце пустоти поставте ім’я будь-якої персони, чиє процвітання вам небайдуже)

«У мене/у тебе/у нього, неї, нас, вас, них не вийде»

Вигуки на кшталт «Ні фіга/ні хрєна/нічого собі!» не є правильними. Ми проголошуємо їх у годину надмірного здивування, навіть не усвідомлюючи, на що ми прирікаємо себе. Люди, які раз-ураз таке повторюють часто-густо стають жебраками без майна. Вони самі проголосили собі таке життя і сили Всесвіту тільки матеріалізують дурне проголошення.

 

3.   Єдність із природою.

Людину було створено після того, як були створені всі умови для її існування. Початкова місія приходу людини на землю полягала у владі понад усім живим і неживим, що створив Бог. Але, як усі знають, перша людина скоїла гріх і набула пізнання таких речей, які навряд чи поліпшили її долю. І людство пустилося у нескінченну погоню за тим, що йому початково не було потрібно. Спочатку одяг, потім будинки, села, селища, маленькі міста і великі мегаполіси, держави – усе це стало прагненням людини показати свою незалежність і успішність. Прагнення виділитися більш зручними матеріальними умовами існування примусило людей забути свою початкову місію і витрачати свій час і здоров’я на те, що ніколи їх повноцінно не виправдає. За цієї погоні ми більше набули чи більше втратили? Міркуйте самі. Перші люди були придатні без одягу жити за будь-якого клімату. Сучасні мешканці нецивільного Сибіру можуть вдягнутися по-літньому і прогулятися навіть при найсуворіших заморозках на повітрі. Вони зберегли Божий дар! Чи зберегли його ми? Мешканці гір північної Індії живуть в умовах автономної подорожі туриста-спортсмена, і їх життя вимірюється сотнями років. Чи можемо ми похвалитися такими досягненнями? Ми досягаємо м’яких диванів і стільців по своїх оселях, телевізорів з широким екраном, найсучасніших комп’ютерів, здобуваємо надзвичайно комфортні автомобілі, ганяємося за вишуканою їжею, набуваємо таких робочих посад, що надають нам відчуття спроможності купити мало не цілий Всесвіт. І задля цього опустили себе до стану, що ми продаємо себе. Я маю на увазі не лише проституцію як торгівлю тілом, а також кажу про продаж свого часу і здоров’я.

Програмісти, бізнесмени, їхні водії та інші представники посад з гарним грошовим прибутком почуваються файно, доки не стануть очевидними наслідки сидячого ладу життя, доки психіку остаточно не зіпсує рутинність повсякдення. Чи тоді замисляться вони про існування чогось, що є ціннішим за матеріальний комфорт, щось таке, що за сліпої, необачної дурості вони втратили і навряд чи вже цілком повернуть?

Сьогодні, коли сам користуюся цими благами, я не можу казати, що вони є стовідсотковим злом. Вони приносять нам користь бодай з причини, що ви увімкнули комп’ютер і підключилися до Інтернету, коли можете читати цю статтю. Але зловживання цими речами повільно винищує нас як людей, надаючи морального, а згодом і фізичного завчасного кінця.

Коли я пишу про необхідність єднатися із природою, яка була створена для нашого постійного самооновлення, рекреації, як тепер це модно називати, я не закликаю руйнувати чи залишати свою оселю і переселятися у намет або індіанський вігвам. Я не спонукаю вас відкрити вікно і викинути звідти вашого комп’ютера, телевізора, і всю набуту тяжкою працею розкіш. Просто на годину чи дві менше побудьте перед комп’ютером, на годину чи дві менше подивіться телебачення, трохи недосидьте на м’якому своєму дивані і… забудьте на цю годину (чи дві-три) про справи, що турбують вас із вашого бізнесу. А цю купу годин витратьте на саму банальну прогулянку. Так, прогулянку у будь-якому парку, сквері, де якомога далі від бурхливого реву мегаполісних вулиць, звідкіля не бачити вашого офісу з його нескінченними проблемами – адже хочете вірте, хочете ні, а саме цього нестерпно жадає ваш організм. Якщо місто ваше розташоване біля моря, а ви на березі його з’являєтеся раз чи двічі на рік, то… за що ви ґвалтуєте свій організм? Саме ґвалтуєте, бо позбавляєте його надзвичайно потужної долі імунітету. Навіть застуду можна вилікувати без ліків, що дають побочні дії, тільки прийшовши на берег моря і подихнувши повітрям, сповненим морської солі. А ще доцільніше буде регулярно цим подихом, подихом солі морської, на довгі роки загартувати свій організм проти будь-якої застуди. Так принаймні розумніше, ніж потім не знати, як позбутися нездоланних застудних синдромів.

У століття, коли все більше людей тягнуться до чистої офісної роботи, дуже типовим явищем є серцево-судинна дистонія. Якщо ви думаєте, що вона стосується до хвороб, непридатних для виліковування, то помиляєтеся. Це не хвороба взагалі. Дистонія – це порушення тонусу, що є дуже типовим наслідком одноманітності нашого життя. І забути проблеми, які з нею пов’язані (головний біль, високий артеріальний тиск, запаморочення), дуже просто. Вас вилікують … досвідчені туристи. Ті самі туристи, які в очах самодостатніх людей виглядають жебраками, кочівниками, невдахами, убогими тощо. А чому? За що? Лише за те, що комусь вигідно, аби чисте виглядало брудним. А брудне здавалося чистим. За нав’язану дияволом любов до матеріальних благ ми розплачуємось собою за стінами нашого робочого місця, поховані у густому безпросвітному шарі робочих проблем, за стінами наших осель, стурбовані тим, що щось болить, що нами незадоволені наші близькі люди. А часто-густо вони незадоволені тим, що завжди хочуть нам допомогти у той час, коли ми чхаємо на себе і на стосунки з ними. Біблія недаремно нагадує нам, що треба любити ближнього як самого себе. Чи можемо ми любити людей навколо нас, коли не навчилися любити себе?

Отже, любов до туризму є найкращим лікарем дистонії, і це не голослівна теорія, а вже власний досвід, практичне спостереження моє, як людини, що мала цю проблему і… сама її розв’язала. Відкривши для себе світ туризму з можливостями перебування у самій середині перлин природи краю нашого, я забув що таке дистонія. Вашим повсякденним справам не заважатиме поїздка до будь-якого заповіднику раз на місяць чи два. День такої подорожі подовжить нормальну роботу вашого організму на десяток років.

Як ви гадаєте, чому держава погано дбає про галузь спортивного самодіяльного туризму, а велосипедні туристи, які їдуть з одного кінця країни до іншого, сьогодні ще сприймаються як фантастика? Моя відповідь буде такою: держава не зацікавлена плодити націю довгожителів. Адже, за чинним законодавством, людина придатна для праці до 59-60 років, а потім держава має платити їй гроші за просто так під виглядом пенсії. Якщо за цих обставин середня тривалість життя підстрибне до 150 років, пенсійний фонд до такого не готовий і навряд чи стане готуватися до такого. Отже, дешевше приховати відомості про можливість не померти раніше, ніж могли би насправді. Якщо ви відсвяткуєте свій 200-річний ювілей, а почуватися будете, наче вам тільки 40 років, то вас охоче занесуть до «Книги Рекордів Гінеса», але щирості у побажанні довго жити й не тужити ви навряд чи дочекаєтеся, бо живете більше, ніж на це чекає держава, а позаяк без відшкодування спорожнюєте її бюджет.

ВИ ЖИВЕТЕ СТІЛЬКИ І НАСТІЛЬКИ ПЛІДНО, НАСКІЛЬКИ ВВАЖАЄТЕ СЕБЕ НЕВІД’ЄМНОЮ ЧАСТИНОЮ ПРИРОДНОГО ДОВКІЛЛЯ. А НАСКІЛЬКИ ПОНУРЕНІ ВИ У СВІТ МАТЕРІАЛЬНИХ БЛАГ, НАСТІЛЬКИ НЕ Є ЯКІСНИМ І КІЛЬКІСНИМ ВАШЕ ЖИТТЯ.